«Любов – це приймати безумовно. Наша любов – помножена», – сім’я Зиблікевичів, яка прийняла у родину підлітка

Юрій та Христина місяць тому стали прийомними батьками та народили у своїх серцях Ілька. Їхня історія особлива, адже підлітків рідше приймають у родини, аніж дітей молодшого віку, а їхньому прийомному сину – 12. Це особлива любов, яка у цій сім’ї – помножена. І це велика та комплексна робота команди управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради.

«Я – медик, познайомилась з Юрком у госпіталі, коли відвідувала свого військового друга. Юра в цей час був на лікуванні та виконував роботу санітара. Я в нього одразу закохалась. Ми одружені вже сім років, і ще перед тим, як стали чоловіком та дружиною, обговорювали те, що дуже хочемо взяти у свою родину дитину. Наразі своїх дітей у нас немає. Ми хотіли спершу придбати житло. Але розпочалась епідемія COVID-19, потім війна. Ми зрозуміли, що відкладати далі немає сенсу. На початку осені 2024 року прийшли в управління «Служба у справах дітей», дізнались що нам потрібно для того, щоб стати прийомними батьками, та швидко зібрали документи», – розповідає пані Христина.

«У нас не було труднощів – було велике бажання прийняти дитину в родину. Все складалось гарно і легко. Ми дуже хотіли подарувати дитині батьківське тепло, і це бажання було найважливішим», – каже пан Юрій.

Прийомна мама каже, що знайомство з Ільком не забуде ніколи.

«Сором’язливий підліток, який здався мені навіть чимось схожим на чоловіка. В нас одразу склались теплі взаємин. Ми робили усе, щоб створити йому затишні умови у нас вдома. В той день, коли він прийшов у наш дім, ми зробили свято, надули повітряні кульки і написали для нього листа. Лист він прочитав наодинці й ми бачили, що він дуже зворушений, попри його сором’язливість та закритість.

Про те, що все ідеально – не варто говорити, бо це не так. Ми звичайна сім’я і у нас підліток, він зараз проходить адаптацію і нам не просто, але ми впораємось. Ми багато говоримо з ним. Від елементарних побутових речей – до уроків. Крок за кроком, разом. Ми вчимось бути для нього найміцнішою опорою, а він вчиться впускати нас у своє серце. Ми розуміли, що це буде не одразу, були до цього готовими», – розповідає пані Христина.

Прийомний тато каже, що у хлопця є свої вподобання у їжі, які дуже схожі на ті, які любить дружина.

«Дуже любить ананаси, а ще макарони з сосисками та котлети. Запитуємо в Ілька, що б він хотів на вечерю чи обід, раніше він соромився, а тепер звик, вбувся, став почуватись вільно. Цей День закоханих вперше святкуємо втрьох. Замовили в дружини домашніх котлеток», – каже пан Юрій.

«Якщо ви мене запитаєте, що таке любов, я відповім, що це приймати безумовно того, кого любиш. Не чекати, що він має тебе теж полюбити, бо це тоді егоїзм. А просто любити. Наша любов тепер помножена», – підсумовує пані Христина.

В управлінні «Служба у справах дітей» Львівської міської ради кажуть, що сім’я Юрія та Христини – дуже хороша прийомна сім’я.

«На етапі, коли вони лише готувались прийняти Ілька в родину, я раділа з ними усьому: знайомству, емоціям хлопця, кімнаті, яку вони облаштували і хвилювались, чи сподобається вона дитині. Проживала і тішилась з ними усьому. Це особлива історія, адже підлітків у родини приймають рідше, а вони так потребують батьків та любові», – каже головна спеціалістка сектору «Сімейних форм виховання» управління «Служба у справах дітей» Марія Дмитришина.